Все ближе и ближе влечет,
Дух манит навстречу к тебе,
И сердце, стеная, зовет:
Приди же скорее ко Мне,
Позволь тебя крепче обнять,
В глаза твои нежно взглянуть
И над суетою поднять,
И время на миг обмануть,
Умчаться с тобой в небеса
Побыть в тишине облаков,
Куда не добраться мечтам,
Земных не разбивши оков;
Взлететь к тем далеким звездам,
А хочешь, побудем на дне
Морском – ты узнаешь, как там,
Иль просто споем при луне…
Постой! Не беги от Меня,
Пойми – Я нуждаюсь в тебе,
Чтоб Я твой покой охранял,
Чтоб светом тебе был во тьме.
Ведь Дух Мой все так же влечет,
Но вновь предо Мною стена,
К тебе подойти не дает –
Не уж-то удержит она?
Скажи, и разрушу ее,
И больше не будет преград –
Лишь нужно желанье твое,
А Я бы давно уже рад.
Комментарий автора: «Не бойся, ибо Я искупил тебя,
назвал тебя по имени твоему;
ты Мой…Так как ты дорог в очах
Моих, многоценен, и Я возлюбил тебя…»
Ис. 43:1,4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Золотые зерна Истины - Людмила Солма 1) Экспериментальное аллегорическое стихотворение философского толка (смысла)
2) Часто гуляя с маленьким внуком на природе, во время дачного летнего отдыха: в ромашково-травяном изобилии вдоль небольшой родниково-холодной речушки или у поля, засеянного хлебом, в близлежащем лесу или у пруда, где резвятся беспечные стрекозы - мы ведем с ним неспешные беседы на самые разные, заданные его неиссякаемым детским любопытством, темы...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
